Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 903/198/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Мачульського Г.М.,

суддів Данилової Т.Б., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014,

у справі № 903/198/14 Господарського суду Волинської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним договору оренди приміщень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщень бази екологічної лабораторії від 05.03.2012.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.05.2014 (суддя Якушева І.О), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 (судді: Мельник О.В., Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки орендоване майно було передане орендодавцю і останній сплачував орендну плату, а визначення орендної плати у відсотках від чистого доходу відповідає принципам свободи договору, тому суди не знайшли підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору недійсним.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій неправомірно, в порушення норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняли уточнення до позовної заяви, в яких йшлося про те, що спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний); визначення орендної плати у формі відсотку від отриманого прибутку суперечить нормам ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України. Крім того, суди належним чином не спростували заявлених підстав позову.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" є власником приміщення екологічної лабораторії, площею 260кв.м. та господарської споруди Б-2, площею 100,8 кв.м. у с. Світязь, вул. Жовтнева, 132-Б, Шацький р-н, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, а також власником земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

05.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди приміщень бази екологічної лабораторії, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове платне користування приміщення бази відпочинку, що знаходяться за адресою: Шацький район, с. Світязь, вул. Жовтнева, 132-Б. Приміщення використовуються для надання послуг у сфері туризму і відпочинку (п.п.1.1, 2.1 договору).

Розмір орендної плати складає 25% чистого доходу, отриманого орендарем в результаті підприємницької діяльності на орендованій базі відпочинку (п.4.1 договору).

Строк дії договору - з 05 березня 2012 року до 15 жовтня 2014 року (п.7.1 договору).

На виконання умов оспорюваного договору від 05.03.2012 року приміщення були передані в оренду за актом приймання-передачі, відповідачем здійснено їх ремонт, отримано відповідні дозвільні документи на влаштування бази відпочинку, здійснено підприємницьку діяльність згідно погодженої сторонами в договорі метою, а також перераховано орендну плату.

Таким чином суди встановили факт здійснення сторонами дій спрямованих на реальне виконання спірного договору оренди, чим спростовано посилання відповідача на те, що спірний договір укладений без наміру створити правові наслідки, що обумовлювалися ним.

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку, з якою погоджується і суд касаційної інстанції, доводам позивача про те, що узгоджена сторонами в п.4.1. договору умова щодо орендної плати у вигляді 25% чистого доходу, отриманого орендарем в результаті підприємницької діяльності на орендованій базі відпочинку, суперечить приписам ст.286 ГК України. При цьому суди правомірно послалися на норми п. 4 ст. 179 ГК України, ст. 627 ЦК України, вказавши на те, що згадана умова договору відповідає принципу свободи договору, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. А відтак, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судами попередніх інстанцій норми матеріального та процесуального права порушено не було, то підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 у справі №903/198/14 - без змін.

Головуючий суддя Мачульський Г.М. Судді Данилова Т.Б. Шаргало В.І.